«Ансуз. Розуміння законів Всесвіту»
Несвідомі знання. Ми наповненні ними від народження і набуваємо їх на протязі всього життя, але щоб осягнути їх, вони мають зайти в наш ментал, через проживання якоїсь конкретної ситуації саме з нами. Тоді ти починаєш свідомо розуміти, як це працює, як це влаштовано у нашому Всесвіті. Допомагає цьому усвідомленню руна натхнення і знань повітряна Ансуз.
Серпнева ніч. Звуки невгамовних цикад, а над тобою зоряне небо. Магічне відчуття охоплює тебе і ти не в силах протистояти цьому, забуваючи, що знаходишся лише на маленькому дачному клаптику землі, але вже летиш на крилах мрій своїх…
Але ж що ж так заважає мандрувати далі? Серед чудової серпневої музики ночі щось вривається в твою свідомість непрохано. Твоя зоряна ідилія порушена здичавілими криками далеких дачних сусідів. Слова люті, нестерпні погрози, ноти високі, хоча голос і чоловічий.
Ні, це неможливо! Хіба може людина так волати у таку чарівну ніч?! Хіба ці люди не бачать, що на них зараз дивиться безкрайній Всесвіт, що вони порушують цю гармонію і досконалість?
А крики тривають. Чоловіче явно у розпалі емоцій, у відчаї.
Несвідомо піднімаю руки до неба, до зірок, і мій голос пошепки просить: «Всесвіте! Вгамуй бурю емоцій цієї бідолашної людини! Допоможи їй зупинитись, виспатись, щоб за ніч її внутрішній комп’ютер пройшов перезавантаження і новий день розпочався з посмішки і злагоди у серці».
У цю мить щось невідоме змушує мене повернутись ліворуч, і лише мить триває ця фієрія – з неба падає зірка!..
Розпач, що не встигла загадати омріяне бажання, накриває з головою. Як же так?! Це ж диво тривало долі секунди, а я не зорієнтувалась, прогавила такий слушний момент!
І тут як блискавка! Та я ж забажала, але не собі! Несвідомо, не від розуму, але від серця!
Цієї ж миті в ночі залишились лише цикади, зорі і я з відкритим, від неочікуваного прозріння, ротом і розгубленим поглядом: чоловіче замовк, настала бажана тиша.
Я дивилась на зорі, зорі дивились на мене, і відчувалось, що вони задоволено посміхаються мені. Так і було з чого їм радіти! Всесвіт преподніс мені гарний урок, я отримала безцінний досвід, як зорі здійснюють бажання людей.
Коли частину своєї душі ти вкладаєш у загальну гармонію, у людину, живу істоту, без корисливості, але від щирого серця, коли ти знаєш, що ніхто тобі не буде вдячним, ніхто не згадає твоє ім’я, але це стає зовсім неважливим, бо в цю мить існує щось вагоміше, бо в цю мить - ти частина Всього, і Всьому є місце в тобі. Саме в таки моменти ти будеш почутий тим Величним і Неосяжним, що керує усім Світом, тим, хто творить дива і втілює мрії.
Це сталося цього року у серпні. Це сталося на проживанні неосяжної руни Ансуз, яка нагородила мене багатьма знаннями та інсайтами у ц період. Дуже не хотілось прощатись з Ансуз, але дорога (Райдо) кличе вперед до нових усвідомлень і трансформацій.
P.S. Але чому прощатися? Ансуз залишиться в мені вже назавжди.
Руни вам у поміч
Серпнева ніч. Звуки невгамовних цикад, а над тобою зоряне небо. Магічне відчуття охоплює тебе і ти не в силах протистояти цьому, забуваючи, що знаходишся лише на маленькому дачному клаптику землі, але вже летиш на крилах мрій своїх…
Але ж що ж так заважає мандрувати далі? Серед чудової серпневої музики ночі щось вривається в твою свідомість непрохано. Твоя зоряна ідилія порушена здичавілими криками далеких дачних сусідів. Слова люті, нестерпні погрози, ноти високі, хоча голос і чоловічий.
Ні, це неможливо! Хіба може людина так волати у таку чарівну ніч?! Хіба ці люди не бачать, що на них зараз дивиться безкрайній Всесвіт, що вони порушують цю гармонію і досконалість?
А крики тривають. Чоловіче явно у розпалі емоцій, у відчаї.
Несвідомо піднімаю руки до неба, до зірок, і мій голос пошепки просить: «Всесвіте! Вгамуй бурю емоцій цієї бідолашної людини! Допоможи їй зупинитись, виспатись, щоб за ніч її внутрішній комп’ютер пройшов перезавантаження і новий день розпочався з посмішки і злагоди у серці».
У цю мить щось невідоме змушує мене повернутись ліворуч, і лише мить триває ця фієрія – з неба падає зірка!..
Розпач, що не встигла загадати омріяне бажання, накриває з головою. Як же так?! Це ж диво тривало долі секунди, а я не зорієнтувалась, прогавила такий слушний момент!
І тут як блискавка! Та я ж забажала, але не собі! Несвідомо, не від розуму, але від серця!
Цієї ж миті в ночі залишились лише цикади, зорі і я з відкритим, від неочікуваного прозріння, ротом і розгубленим поглядом: чоловіче замовк, настала бажана тиша.
Я дивилась на зорі, зорі дивились на мене, і відчувалось, що вони задоволено посміхаються мені. Так і було з чого їм радіти! Всесвіт преподніс мені гарний урок, я отримала безцінний досвід, як зорі здійснюють бажання людей.
Коли частину своєї душі ти вкладаєш у загальну гармонію, у людину, живу істоту, без корисливості, але від щирого серця, коли ти знаєш, що ніхто тобі не буде вдячним, ніхто не згадає твоє ім’я, але це стає зовсім неважливим, бо в цю мить існує щось вагоміше, бо в цю мить - ти частина Всього, і Всьому є місце в тобі. Саме в таки моменти ти будеш почутий тим Величним і Неосяжним, що керує усім Світом, тим, хто творить дива і втілює мрії.
Це сталося цього року у серпні. Це сталося на проживанні неосяжної руни Ансуз, яка нагородила мене багатьма знаннями та інсайтами у ц період. Дуже не хотілось прощатись з Ансуз, але дорога (Райдо) кличе вперед до нових усвідомлень і трансформацій.
P.S. Але чому прощатися? Ансуз залишиться в мені вже назавжди.
Руни вам у поміч
